Неконфесійне християнство: визначення, характеристики, історія та сучасний стан

Термін “неконфесійне християнство” позначає християнські церкви та окремих віруючих, які свідомо дистанціюються від конфесіоналізму або кредуалізму інших християнських спільнот, формально не приєднуючись до жодної конкретної християнської конфесії.¹ Такий підхід часто є результатом прагнення повернутися до первісної форми християнства, описаної в Новому Завіті, особливо в книзі Дій Апостолів, де віруючі були просто учнями Христа, братами й сестрами одне одному, разом складаючи Церкву без поділу на деномінації.² У цьому контексті, прихильники неконфесійного християнства орієнтуються виключно на Біблію як на єдине джерело віри та практики, вважаючи, що всі необхідні вчення та настанови для християнського життя вже містяться у Святому Письмі й не потребують доповнень чи змін від людських традицій або доктрин окремих конфесій.²

Слід зазначити, що термін “неохристиянство” (НЕОХРИСТИЯ́НСТВО) також використовується для опису релігійних течій, що виникають у межах традиційного християнства з метою приведення його до вимог часу, починаючи з середини 20-го століття.⁴ Неконфесійне християнство можна розглядати як одну з форм неохристиянства, що досягає цієї мети шляхом відмови від традиційних конфесійних зв’язків.

Хоча ключовим аспектом неконфесійного християнства є незалежність від усталених конфесійних структур ⁵, це не завжди означає повну ізоляцію. Багато неконфесійних церков обирають співпрацювати в рамках вільних об’єднань або мереж.¹ Ці об’єднання можуть бути засновані на спільних богословських поглядах, місійних цілях або особистих зв’язках між пасторами та церковними лідерами.⁷ Прикладом такого об’єднання є IFCA International (раніше Незалежні фундаментальні церкви Америки), до якої приєднуються багато незалежних конгрегацій.⁸ Існують також мережі, що виникли нещодавно, такі як Acts 29, або об’єднання навколо окремих лідерів, наприклад, Calvary Chapel Association, заснована Чаком Смітом.¹

Розуміння неконфесійного християнства є багатогранним. З одного боку, воно може розглядатися як реакція на певні аспекти традиційних конфесій, що сприймаються як відхід від чистоти та простоти ранньої Церкви.² З іншого боку, зростання його популярності може бути пов’язане із ширшими суспільними тенденціями, такими як скептицизм щодо організованих структур та перевага більш ліберальних і сучасних форм богослужіння.⁷ Водночас існують критичні погляди, які вказують на потенційну богословську неглибокість такого підходу, ризик скочування до загального моралізму без глибокого розуміння Святого Письма ¹, а також ставлять під сумнів саму можливість існування церкви поза будь-якою конфесійною традицією.¹ Деякі богослови вважають, що неконфесійні церкви часто не усвідомлюють свого зв’язку з ширшими церковними традиціями та використовують їхній “богословський капітал”.¹ Православні богослови, зі свого боку, критикують ідею єдності без догматичної згоди та спільної Євхаристії, вважаючи прагнення бути поза конфесійними рамками логічним завершенням протестантської концепції невидимої Церкви та поділу на численні течії.¹

Основні характеристики та принципи неконфесійного християнства

Однією з ключових характеристик неконфесійного християнства є його незалежність від традиційних конфесійних структур та ієрархій.⁵ На відміну від церков, що входять до складу певних деномінацій (наприклад, католицької, православної, баптистської, методистської), неконфесійні церкви не підпорядковуються вищим церковним органам і самостійно визначають свою діяльність, вчення та управління.¹¹ У багатьох випадках вони мають конгрегаціоналістську систему управління, де рішення приймаються безпосередньо членами громади.⁵

Іншою важливою рисою є акцент на особистій вірі та Святому Письмі.⁵ Біблія розглядається як найвища та єдина авторитетна основа віри та практики.² Неконфесійні християни часто підкреслюють важливість особистого навернення, глибокого вивчення Біблії та особистих стосунків з Ісусом Христом.⁵ У цьому контексті богослов’я неконфесійних церков часто прагне бути зрозумілим для всіх, використовуючи мову культури та науки, а не специфічну мову окремої конфесії.¹⁵ У деяких випадках неконфесійне християнство викладається навіть у школах, зосереджуючись на універсальних моральних цінностях, що є основою християнства загалом.¹⁶

Принципи, що лежать в основі неконфесійного підходу, включають прагнення повернутися до першоджерел християнської віри, відкинувши пізніші доктринальні нашарування та конфесійні поділи.² Особлива увага приділяється заснуванню Церкви, описаному в книзі Дій Апостолів, де люди наверталися до Бога через віру в Ісуса Христа, покаяння, сповідання Його Господом і хрещення для прощення гріхів, не приєднуючись до жодної конкретної конфесії.² Неконфесійні християни часто вважають достатнім називатися учнями Христа, братами й сестрами або просто християнами, уникаючи будь-яких інших назв, що можуть вказувати на конфесійну приналежність.²

Важливим принципом є також простота Божого плану спасіння, який, на думку прихильників цього підходу, не потребує ускладнень чи змін, що виникли з часом через людські традиції та ідеї.² Неконфесійні церкви часто наголошують на інклюзивності, прагнучи створити комфортне середовище для людей з різним життєвим досвідом та релігійним минулим, об’єднуючи їх навколо основних біблійних істин та особистої віри в Христа.⁵ Вони вірять у спасіння через віру в Ісуса Христа, Трійцю та практикують хрещення та причастя, хоча розуміння та методи можуть варіюватися.⁵

Історія виникнення та розвитку неконфесійних християнських церков

Історичні передумови виникнення неконфесійного християнства сягають XVIII століття, зокрема Руху Реставрації Стоуна-Кемпбелла.¹ Цей рух розпочався з проповіді пресвітеріанських священників Томаса Кемпбелла та його сина Александра Кемпбелла, які стверджували, що християнська практика повинна включати лише те, що прямо санкціоновано в Новому Завіті.¹⁷ Вони відкидали конфесійні назви, такі як “баптист” чи “методист”, оскільки їх немає в Новому Завіті, і віддавали перевагу назві “Учні Христа”.¹⁷ Одночасно колишній пресвітеріанський священник Бартон Стоун також пропагував подібну форму реставраціонізму.¹⁷ У ранніх 1800-х роках Томас Кемпбелл служив пастором у Пенсильванії та Вірджинії, а Стоун проповідував у Кентуккі, і їхні зусилля вважаються формальним початком неконфесійних церков в Америці.¹⁸

У XIX столітті конгрегації, що виникли внаслідок цього руху, зазвичай називалися “Учні Христа”, “Християнська Церква” та/або “Церква Христа”.¹ Протягом першої половини XX століття Рух Реставрації розділився на три основні течії, і терміни, що раніше використовувалися як взаємозамінні, закріпилися за конкретними групами.¹ Незалежні неконфесійні церкви продовжували з’являтися в Сполучених Штатах протягом XX століття.¹¹ У другій половині XIX століття зросли неконфесійні та міжконфесійні місіонерські організації, такі як Американське християнське місіонерське товариство (1849), Жіноче об’єднане місіонерське товариство (1861) та Китайська внутрішня місія (1865).¹¹

У XXI столітті неконфесійні громади переживають значне та безперервне зростання, особливо в Сполучених Штатах.¹¹ До 2010 року неконфесійні церкви, якщо їх об’єднати в одну групу, стали третьою за величиною християнською групою в Сполучених Штатах після Римо-католицької церкви та Південної баптистської конвенції.¹ У 2010 році в США налічувалося 35 496 неконфесійних церков, які об’єднували понад 12 мільйонів віруючих.¹ Популярність неконфесійних церков зростає на тлі зменшення загальної кількості протестантів та відмови церков бути частиною певної конфесії чи союзу.⁷ Наприклад, Південна баптистська конвенція за останні 15 років втратила мільйон членів.⁷ Соціологи констатують, що все частіше люди вважають за краще ідентифікувати себе як “просто християнин” або ж підкреслюють, що вони відвідують позаденомінаційні церкви, які не мають жодної формальної приналежності та практикують більш вільну форму служіння.⁷ Зростання популярності неконфесійної ідентичності настільки сильне, що навіть конфесійні церкви почали всіляко применшувати значення своєї приналежності, щоб уникнути негативних асоціацій.⁷

Спільні вірування та практики неконфесійних християнських громад

Незважаючи на свою незалежність, більшість неконфесійних християнських громад поділяють ряд основних вірувань, що є центральними для християнської віри загалом. Серед них – віра в єдиного Бога, який існує у трьох особах: Отця, Сина (Ісуса Христа) і Святого Духа (доктрина Трійці).⁵ Вони вірять у божественне натхнення та авторитет Святого Письма (Біблії) як непогрішного Слова Божого.⁵ Ключовим є віра в Ісуса Христа як Сина Божого, Його втілення, безгрішне життя, смерть на хресті як спокутну жертву за гріхи людства та Його воскресіння з мертвих.⁸ Спасіння вважається можливим лише через віру в Ісуса Христа та Його жертву.⁵ Більшість неконфесійних церков також вірять у майбутнє повернення Ісуса Христа на землю ¹⁰ та вічне життя для тих, хто вірить у Нього.⁸

Щодо практик, богослужіння в неконфесійних церквах часто характеризується гнучкістю та різноманітністю.⁵ Багато церков використовують сучасні стилі поклоніння з сучасною музикою, драмою та мультимедійними презентаціями.⁶ Однак деякі можуть включати й більш традиційні елементи.⁵ Центральне місце у богослужіннях займають проповіді, які зазвичай базуються безпосередньо на біблійних текстах.⁵ Неконфесійні церкви, як правило, практикують два основні таїнства: хрещення та причастя (Вечеря Господня), хоча розуміння та методи їх здійснення можуть відрізнятися між різними громадами.⁵ Важливу роль у житті неконфесійних церков відіграє спільнота.⁵ Церкви часто організовують різноманітні заходи для спілкування, малі групи для вивчення Біблії та підтримки, а також можливості для служіння та волонтерства.⁵ Під час пандемії COVID-19 багато неконфесійних церков швидко адаптувалися, використовуючи прямі трансляції богослужінь з функцією чату та наголошуючи на зібраннях у невеликих групах.²³

Порівняння неконфесійного християнства з традиційними християнськими конфесіями

Основна відмінність між неконфесійним християнством та традиційними конфесіями полягає у відсутності формальної приналежності до будь-якої конкретної деномінації чи релігійної традиції.¹ Традиційні конфесії, такі як католицизм, православ’я, англіканство, лютеранство, методизм, баптизм та інші, мають свою власну історію, богослов’я, церковну структуру (ієрархію, управління) та усталені практики богослужіння.²⁴ Вони часто мають офіційні віровчення, катехизиси та керівні документи, що визначають їхні доктринальні положення та порядок церковного життя.¹⁹

Неконфесійні церкви, навпаки, є автономними та незалежними у своєму управлінні та визначенні власного вчення.⁵ Вони, як правило, не підтримують доктрини, встановлені більшими релігійними організаціями, а спираються безпосередньо на Святе Письмо як основу своєї віри.³ Це надає їм більшої гнучкості у богословських інтерпретаціях та практиках богослужіння.¹³ Наприклад, на відміну від більш доктринально суворих протестантських церков, таких як південні баптисти чи лютерани, неконфесійні церкви часто характеризуються відкритістю до індивідуального тлумачення Святого Письма.¹³

Характеристика	Неконфесійне християнство	Традиційні конфесії
Приналежність	Відсутність формальної приналежності до деномінації	Членство в конкретній деномінації (католицькій, православній, протестантській тощо)
Церковна структура	Автономні громади, часто з конгрегаціональним управлінням	Ієрархічна структура в більшості конфесій (єпископи, патріархи, тощо)
Богослов’я	Акцент на особистому тлумаченні Біблії, гнучкість	Усталені доктрини, віровчення та катехизиси
Богослужіння	Часто сучасні стилі, гнучкість	Різноманітні стилі, від літургійних до більш неформальних, залежно від конфесії
Традиції	Менший акцент на усталених традиціях	Важлива роль історичних та літургійних традицій
Авторитет	Біблія як основний авторитет	Біблія, а також церковна традиція та керівництво конфесії

Взаємодія між неконфесійними та конфесійними християнами є різноманітною. З одного боку, під час таких подій, як Революція Гідності в Україні, спостерігалося прагнення до єдності поза конфесійними поділами.²⁵ Деякі неконфесійні церкви принципово відкидають формалізовані конфесійні структури, віддаючи перевагу автономії кожної громади.²⁶ З іншого боку, існують критичні погляди з боку традиційних конфесій щодо богословської глибини та стабільності неконфесійного підходу.¹ Деякі богослови вважають, що справжня християнська єдність найкраще досягається через діалог та співпрацю між різними конфесійними традиціями, які мають історичний зв’язок із вселенською Церквою.¹ Однак багато неконфесійних церков поділяють основні християнські вірування зі своїми конфесійними братами та сестрами та прагнуть до єдності в Христі.¹²

Відомі неконфесійні християнські церкви та організації

У світі існує багато відомих неконфесійних християнських церков та організацій, особливо у Сполучених Штатах. Серед впливових церков можна назвати Lakewood Church у Х’юстоні, штат Техас, яка є однією з найбільших мегацерков у США за кількістю відвідувачів.²⁷ Інші відомі приклади включають Gateway Church у Південному Лейк, штат Техас ²⁸, Church of the Highlands у Бірмінгемі, штат Алабама ²⁸, North Point Community Church в Альфаретті, штат Джорджія ²⁸, Christ’s Church of the Valley у Піорії, штат Аризона ²⁸, та Christian Cultural Center у Нью-Йорку.²⁸ Ці церкви часто характеризуються великою кількістю парафіян, сучасними стилями богослужіння та активною соціальною діяльністю.

Серед організацій, що підтримують або об’єднують неконфесійні церкви, можна відзначити ARC (Association of Related Churches), яка займається підготовкою та підтримкою засновників нових церков.³¹ IFCA International є ще однією мережею, до якої приєднуються багато незалежних церков.⁸ Існують також різні місіонерські організації та служіння, що діють поза межами традиційних конфесійних структур. Наприклад, Hope Haven – неконфесійна християнська організація, що допомагає людям з інвалідністю.¹²

В Україні термін “неконфесійне християнство” також використовується ²⁵, проте немає чітких даних про великі та впливові неконфесійні церкви чи організації, які б були широко відомі на національному рівні. Можливо, елементи неконфесійного підходу присутні в деяких протестантських церквах, зокрема серед баптистських та п’ятидесятницьких громад ³², але не виділяються як окремий, статистично значущий рух.

Переваги та недоліки неконфесійного підходу до християнства

Неконфесійний підхід до християнства має ряд потенційних переваг. Однією з головних є гнучкість та адаптивність.¹⁰ Відсутність жорстких доктринальних рамок та ієрархічного контролю дозволяє церквам швидко реагувати на потреби своїх парафіян та змінювати суспільні норми, адаптувати стилі богослужіння та методи навчання.¹⁰ Це може зробити церкву більш привабливою для людей, які не відчувають себе комфортно в традиційних конфесійних структурах або не згодні з певними традиціями чи практиками.¹⁰ Неконфесійні церкви часто зосереджуються на основних християнських цінностях, таких як любов, милосердя та спасіння через віру в Ісуса Христа, уникаючи внутрішньоконфесійних конфліктів та полеміки щодо другорядних доктринальних питань.²² Вони також можуть бути більш орієнтованими на євангелізацію та залучення нових членів до громади.³³

Однак неконфесійний підхід має й потенційні недоліки. Відсутність централізованого нагляду та усталених доктринальних стандартів може призвести до богословської непослідовності та різноманітності вчення навіть у межах одного руху.¹² Існує ризик появи некваліфікованого або недобросовісного лідерства, оскільки немає зовнішнього органу, який би здійснював контроль та забезпечував підзвітність пасторів та церковних лідерів.²⁴ Неконфесійні церкви можуть мати обмежені ресурси та програми порівняно з великими деномінаціями, які мають розгалужену мережу підтримки та фінансування.¹⁰ Деякі критики також зазначають, що неконфесійність може призвести до втрати ідентичності, відсутності глибокої спільноти та еклектичного підходу до доктрини без спільного віровчення.³⁴ Існує також думка, що такі церкви можуть не усвідомлювати свого зв’язку з ширшою християнською історією та традицією, покладаючись надто сильно на індивідуальне тлумачення Писання.¹

Поширеність неконфесійного християнства у світі та в Україні зокрема

Неконфесійне християнство є значним та зростаючим явищем у світі, особливо в Сполучених Штатах. У 2010 році неконфесійні церкви в США за сукупною кількістю віруючих посідали третє місце серед усіх християнських груп, поступаючись лише Римо-католицькій церкві та Південній баптистській конвенції.¹ Кількість неконфесійних церков та їхніх прихильників у США продовжує зростати.⁷ Тенденція до зростання неконфесійних церков спостерігається також в інших регіонах світу, наприклад, у Сінгапурі та Малайзії.¹¹

Зростання неконфесійного християнства в Сполучених Штатах

Рік	Відсоток американців, що ідентифікують себе як “просто християни”	Кількість неконфесійних церков у США	Кількість прихильників у США (млн)	Місце серед християнських груп у США
2000	~8% (за оцінками)	Немає точних даних	Немає точних даних	–
2010	~16% 7	35 000 7, 35 496 1	12 7, понад 12 1	3 1
Сучасність	~16% 7 (тенденція до зростання)	Подальше зростання	Подальше зростання	Залишається однією з найбільших груп

В Україні ситуація з неконфесійним християнством є менш чіткою. Хоча термін “неконфесійне християнство” використовується в українському контексті, наприклад, для опису духовної атмосфери під час Революції Гідності ²⁵, статистичні дані про його поширеність як окремої категорії відсутні в наведених джерелах.³⁷ Опитування громадської думки фіксують кількість православних (з поділом на патріархати), греко-католиків, протестантів (баптистів, п’ятидесятників тощо) та осіб, які ідентифікують себе просто як “християни” без конфесійної приналежності.³⁸ Можливо, елементи неконфесійного підходу присутні в деяких протестантських церквах України ³², але вони не виокремлюються як окремий статистичний рух. Історично християнство в Україні розвивалося переважно в рамках православної та католицької традицій.³⁹

Висновки

Неконфесійне християнство є динамічним та зростаючим явищем у сучасному християнському світі, особливо помітним у Сполучених Штатах. Його привабливість полягає у гнучкості, адаптивності та прагненні зосередитися на основних християнських цінностях, уникаючи догматичних суперечок та конфесійних поділів. Однак цей підхід також має свої виклики, пов’язані з потенційною богословською непослідовністю, відсутністю централізованого нагляду та обмеженими ресурсами. В Україні, хоча концепція неконфесійного християнства знайома, вона не є так чітко вираженою та статистично зафіксованою, як у США, ймовірно, інтегруючись в існуючі протестантські деномінації або ідентифікуючись у ширшій категорії “просто християни”. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на більш глибоке вивчення особливостей та поширеності неконфесійного християнства в Україні та його взаємодії з традиційними конфесіями.